Наши любимые дети

Укріпленими стінами оперезали витачівці не лише центральну частину міста – дитинець, а й прилеглу – т.зв. «твердь», що її навколишні жителі використовували як схованку під час небезпеки. Захисні споруди були дерев’яними зрубами, зверху надбудовували дерев’яну стіну. Особливу увагу приділяли в’їздові до фортеці, додатково укріпивши його баштою. Другу башту поставили ближче до Дніпровського схилу, використовуючи її для нагляду за переправою. З висоти цих башт – сигнальних веж, - проглядалося все довкілля. Дитинець забудували житловими та господарськими спорудами, тут жила знать і військова верхівка, ремісники ж і землероби селилися на посаді.

Порт Витичів був митницею Руської держави на шляху «з Варяг у Греки». Біля його стін траплялися сутички русичів з вікінгами. В Норвегії, на знаменитому камені Алстадському, поставленому на початку ХІ ст., викарбувано напис: «Енгле спорудив цього каменя в пам’ять про Туралде, свого сина, який знайшов смерть у Витахолмі, між Устахолмом і Гарда». Гарда – по-скандинавськи називали Київ (до речі, Русь варяги звали Гардарікою, землею міст, городів), у півсотні верств від якого загинув син варязького короля Енгле, Туралде. Витахолм («вогонь на холмі, пагорбі») знаходився між Гарда і Устеш, біля Зарубинського броду. Факт, що в порту Витичівської фортеці загинув син норвезького короля підтверджує: смерть молодого норвезького конунга сталася тому, що тоді у варязьких авантюрників не було згоди з місцевою людністю.

На початку ХІ ст. життя у Витичеві почало потроху пригасати. Оборонні функції перебрав на себе Треполь, як центр удільного Трипільського князівства. В другій половині ХІ ст. з’явився новий жорстокий ворог руського народу – половці. Перед Великим Київським князем Святополком Ізяславичем постало найважливіше завдання захисту Вітчизни. За розпорядженням князя на всіх важливих переправах піднялися фортеці. Виникла необхідність прикрити і «Витичівський брід».

1095 року половці підступили до Юр’єва (нині Біла Церква). Літопис повідомляє: «Прийшли половці за Рось, люди тікали до Києва. Святополк же звелів закладати місто на Витичевій горі над Дніпром, і за своїм іменем назвав його Святополчим містом». Був закладений город «на Витичевім холмі», куди переселилися юр’ївський єпископ Марин, церковна катедра і всі юр’ївчани. Так в кромішну годину дикого розгулу степовиків з’явився на витачівському узгір’ї город Святополч (Новгород Святополчів).

Ефективному опорові половецькій силі перешкоджали «братні сутолоки» руських князів. Нарешті вони зрозуміли, що без спільних зусиль їм не вдасться приборкати знавіснілих степовиків. Почали зустрічатися на своїх з’їздах: в Городку(1097), у Витичеві(1100), Золотчі(1101), Долобську(1102). Літописець повідомляє, що Витичівський з’їзд скликано з ініціативи Володимира Всеволодовича (Мономаха). «В літо 1100. Тридцятого серпня у Витичах зібралися в одне коло всі брати – Святополк київський, Володимир Мономах переяславський, Олег чернігівський…» пекучою справою було на з’їзді подолання спорів між князями і встановлення миру за всяку ціну. З’їзд був свого роду державною радою, на якій винесено було найважливіші рішення.