Наши любимые дети

А

А², спол. I. протиставний. 1. Поєднує речення, протиставлені змістом одне одному; значенням близький до але, проте, навпаки; із част. не (сполучення не..., а або а не). Поєднує речення (або члени речення), з яких одне виключається іншим. 2. Поєднує речення (або члени речення), не відповідні одне одному змістом, причому зміст другого суперечить сподіваному змістові, що випливає з першого; але, проте, однак. 3. Поєднує протилежні змістом речення або члени речення, які мають відтінок допустовості; проте, однак, все-таки. Поєднує підрядне допустове речення з головним. II. зіставний. Поєднує члени речення або й цілі речення, в яких зіставляються одночасні дії; значенням наближається до тим часом, водночас. III. приєднувальний. 1. Приєднує нові речення або члени речення за послідовного викладу думок, опису ряду предметів чи явищ. 2. У сполученні з прислівниками часу або словами, що означають час, уживається для поєднання речень або членів речення, зв'язаних між собою часовою послідовністю. Поєднує речення, які виражають послідовність подій або порядок розташування чого-небудь у просторі. 3. Приєднує до того чи іншого слова в реченні наступне речення або члени речення, які розвивають, доповнюють висловлену думку. Приєднує речення мети, часу, причини, умови, надаючи їм більшої виразності, посилюючи їх значення. Приєднує вставні слова або речення у такому самому значенні, у сполуч. зі сл. іноді, крім того, найбільше, особливо, може, тим більше, головне, по-друге та ін. Приєднує речення і члени речення, які додатково характеризують або оцінюють висловлену думку. Приєднує речення, які вказують на результат дії, що випливає з попереднього речення, у сполуч. зі сл. тому, через те, отже, значить і т. ін. Приєднує речення або члени речення, які вказують на висновок, що випливає з попереднього речення, у сполуч. зі сл. все через. Приєднує речення або члени речення, в яких розкривається причина того, про що йшла мова раніше. 4. Уживається на початку речень, в основному питальних. Уживається на початку речень, що виражають несподіваний перехід до іншої думки або теми розмови. ** А то: а) бо інакше, бо в противному разі, бо; б) тому що, через те що, бо; в) насправді ж, у дійсності; г) або. IV. приєднально-підсилювальний; у сполуч. із займ. і присл. як, який, скільки, що та ін. Приєднує речення (здебільшого питальні чи окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їх змісту. V. єднальний, діал. Має значення спол. "і".

АБСОЛЮТИЗМ, -у, ч. Форма керування державою, за якої верховна влада повністю належить одній особі – монархові; самодержавство.

АВТОКРАТІЯ, -ї, ж., книжн. Форма правління, за якої одній особі належить необмежена верховна влада; абсолютизм.

АВТОРИТАРИЗМ, -у, ч. Те саме, що авторитарність.

АВТОРИТАРНИЙ, -а, -е. 1. Заснований на беззастережному підпорядкуванні владі, авторитетові. 2. Який прагне незаперечно утвердити свій авторитет (у 1 знач.); владний. ** Авторитарний капіталізм – економічна система, за якої основні ресурси знаходяться у приватній власності.

АВТОРИТЕТ. 1. тільки одн., род. -у. Загальновизнане значення, вплив, поважність (особи, організації, колективу, теорії і т. ін.). 2. род. -а. Про особу, що користується впливом, повагою, заслуговує повного довір'я.

АЛЬТЕРНАТИВА, -и, ж. Необхідність вибору між двома або кількома можливостями, що виключають одна одну. // Кожна з цих можливостей.

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ, -а, -е. Який містить альтернативу. Альтернативні судження. ** Альтернативне навчання – процес, спрямований на ширше задоволення потреб учнів шляхом індивідуального добору нетрадиційних навчальних закладів. Альтернативна вартість – вартість виробництва товару або послуги, що її вимірюють під кутом зору втраченої можливості виробництва іншого виду товару.

АЛЬФА, -и, ж. Назва першої літери грецького алфавіту. ** Альфа і омега – початок і кінець чого-небудь; основне, головне в чомусь.

АЛЬЯНС, -у, ч. Спілка, об'єднання на основі договірних зобов'язань.

АНАРХІСТ, -а, ч. 1. Прибічник анархізму (у 1 знач.). 2. Про людину, яка нехтує встановленими правилами виробничої й суспільної дисципліни.

АНАРХІЯ, -ї, ж. 1. Стан суспільства, в якому відсутні організована влада, закони, немає певних обов'язкових норм поведінки; безвладдя. 2. перен. Безладдя, хаос.

АНАРХО-СИНДИКАЛІЗМ, -у. ч. Дрібнобуржуазна течія в робітничому русі, що виникла в кінці 19 – на початку 20 ст.

АНТИ... Префікс, що означає протилежність, протидію, ворожість, а також заміну чи подібність.

АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ, -у, ч. Рух, спрямований проти клерикалізму, проти привілеїв церкви та духівництва.

АНТИСЕМІТИЗМ, -у, ч. Одна з форм національної та релігійної нетерпимості, що виражається у ворожому ставленні до євреїв.

АНТИСІОНІЗМ, -у, ч. Сукупність ідеологічних і політичних поглядів, які засуджують сіонізм.

АПОЛІТИЧНИЙ, -а, -е. Який стоїть осторонь суспільно-політичного життя.

АПОЛІТИЧНІСТЬ, -ності, ж. Ухиляння від участі в суспільно-політичному житті.

АРІЙЦІ, -ів, мн. (одн. арієць, -йця, ч.; арійка, -и, ж.). 1. В етнографії та антропології – назва слов'ян, індусів, іранців та інших народів, що говорять мовами східної групи індоєвропейських мов, перенесена згодом на всі народи, які розмовляють індоєвропейськими мовами. 2. У расистській німецькій літературі – представники ';вищої';, німецької раси.

АРХЕТИП, -у, ч. 1. У пізньоантичній філософії – прообраз, ідея. 2. Найдавніший (зазвичай невідомий) текст писемного пам'ятника, який є першоджерелом для наступних копій. // літ. Реконструйовна фабула або сюжет, загальні для міфів, фольклору та літератури різних народів. 3. лінгв. Гіпотетично реконструйовна або фактично засвідчена мовна форма, вихідна для пізніших утворень. 4. В психології К. Юнга – первинні природні образи, ідеї, переживання, властиві людині як суб'єкту колективного несвідомого.

АТЕЇЗМ, -у, ч. Заперечення існування Бога; відмова від релігійних вірувань; безбожність, безвір'я.

АТЕЇСТ, -а, ч. Прихильник атеїзму; безбожник, безвірник.

АТЕЇСТ, -а, ч. Прихильник атеїзму; безбожник, безвірник.

Читайте также

Последние новости

В

ВІЙНА, -и, ж. 1. Організована збройна боротьба між державами, суспільними класами тощо. ** Громадянська війна – організована збройна боротьба за державну владу між конфронтуючими класами та соціальними групами всередині країни. Повітряна війна: у міжнародному праві – ведення воюючими сторонами воєнних дій у повітряному просторі. Світова війна – глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу. Ядерна війна – війна, в якій основним засобом ураження є ядерна зброя. 2. перен. Стан ворожнечі між ким-небудь; суперечка, сварка з кимсь; боротьба. ** Війна цін – повторюване довготривале зниження підприємствами, фірмами цін на свою продукцію.

ВІРА¹, -и, ж. 1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. // у кого. Впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки. 2. Те саме, що довір'я. ** Віри не йметься кому – не віриться комусь. Жити на віру – бути одруженим без офіційного оформлення шлюбу. Приймати на віру – вірити в що-небудь без доказів. 3. рел. Визнання існування Бога, переконання в реальному існуванні чогось надприродного. // Те або інше релігійне вчення, віровизнання.

ВОЛЯ, -і, ж. 1. тільки одн. Одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки. // Прагнення досягти своєї мети; рішучість. 2. Бажання, хотіння. // Вимога, наказ. ** Воля ваша (твоя) – як хочете (хочеш), як бажаєте (бажаєш). З доброї волі – без примусу, добровільно. Остання воля чия – бажання, розпорядження, висловлене перед смертю; заповіт. Із своєї (власної) волі: а) як хто хоче (хотів), за своїм уподобанням; б) за власним бажанням, без примусу. 3. Право розпоряджатися на свій розсуд; влада. // Дозвіл, згода, рішення. ** Віддаватися на волю кому, чому – давати можливість кому-, чому-небудь володіти, розпоряджатися собою. Вольному воля – як собі хочеш (хочете). Мати волю над ким – вільно ким-небудь розпоряджатися; впливати на когось. 4. Відсутність обмежень; привілля. // Особисте життя вдома (на противагу військовій службі, перебуванню в навчальному закладі закритого типу тощо). ** Давати волю кому, чому – не обмежувати когось у діях, у виявленні почуттів, не стримувати своїх почуттів. На волі: а) не в приміщенні; б) будучи неув'язненим, вільним; прот. у неволі. 5. Свобода, незалежність; прот. неволя, рабство. // Перебування не під арештом, не в клітці, не на ланцюгу і т. ін. 6. іст. Звільнення селян від кріпацтва.

Читайте также

Последние новости

З

ЗАКОН, -у, ч. 1. про що і без додатка, юр. Встановлене найвищим органом державної влади загальнообов'язкове правило, яке має найвищу юридичну силу. // тільки одн., без додатка. Сукупність таких загальнообов'язкових правил та державних постанов, що визначають суспільні відносини людей; втілення найвищої влади в суспільстві. // у знач. присудка, перен. Те, що сприймається як незаперечне розпорядження, веління, обов'язкове для неухильного виконання. ** Закон Божий: у школі – спеціальна дисципліна, що вивчає основи православного віровчення. Закон вартості – загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєво сталі зв'язки між суспільно необхідною працею (затраченою на виробництво товару) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції. ** Закон попиту і пропозиції – особливий економічний закон, який виражає взаємозалежність між кількістю товарів і послуг, які хоче купити або отримати споживач, і обсягом товарів і послуг, які в даний час пропонує виробник. Іменем закону – владою, наданою чинним законодавством. Поза законом бути (перебувати і т. ін.) – бути позбавленим громадянських прав, заступництва з боку державних органів. Сухий закон – заборона вживати алкогольні напої. 2. кого, чого, чий і без додатка. Загальноприйняте, усталене правило співжиття, норма поведінки. // Звичай, обряд. ** Закони Ману – пам'ятка давньоіндійського права; збірник наказів та правил, які регламентують поведінку індійця у приватному та громадському житті. 3. чого, перев. мн. Основні правила в якій-небудь ділянці людської діяльності, що випливають із самої суті справи. ** Закон підлості, жарт., розм. – переважна реалізація гіршого з двох можливих варіантів. 4. чого і без додатка. Об'єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв'язок між предметами, явищами або процесами, що випливає з їх внутрішньої природи, сутності; закономірність (у 2 знач.). // Основне положення якої-небудь науки, що відбиває причинно-наслідковий зв'язок між явищами, характеризує перебіг певних процесів у природі або суспільстві. // Що-небудь неминуче, незаперечне, що є виявом певної закономірності. ** Закон великих чисел – закон, згідно з яким загальна закономірність не може бути виявлена на основі частинних проявів, випадків, а лише на основі великої кількості спостережень, що виключають випадкові чинники. Закон збереження енергії – один з основних законів природознавства, згідно з яким енергія не виникає з нічого і не зникає безслідно, а тільки перетворюється з одного виду на інший в еквівалентних кількостях. 5. Сукупність догм (основних положень) якої-небудь релігії, віровчення. ** Закон брати; У закон уступати, заст.: а) брати шлюб, вінчатися з ким-небудь; б) приймати постриг, стригтися в ченці (черниці).

ЗМОВА, -и, ж. 1. Таємна угода для досягнення якої-небудь мети (частіше політичної). 2. Взаємна домовленість кількох чи багатьох осіб про спільні дії.

Читайте также

Последние новости

К

КАПІТАЛІЗМ, -у, ч. Суспільний лад, в основі якого лежать різні форми приватної власності на засоби виробництва, ринкова економіка і громадянське суспільство, яке складається з двох основних класів – власників засобів виробництва і найманих робітників.

КАРТЕЛЬ¹, -ю, ч. 1. ек. Одна з форм монополії, учасники якої для підвищення прибутку укладають угоду про поділ ринків збуту, розміри виробництва, рівень цін на продукцію тощо; характеризується збереженням комерційної та виробничої самостійності об'єднаних підприємств. ** Банківський картель – угода між найбільшими банками про розподіл сфер діяльності та узгодження єдиної політики. 2. Об'єднання чи угода між політичними партіями у якому-небудь питанні.

КЛЕРИКАЛІЗМ, -у, ч. Політичний напрям, що прагне посилити вплив церкви на суспільно-політичне й культурне життя країни.

КОЛЕКТИВІЗМ, -у, ч. Колективна співпраця як принцип громадського життя та діяльності людей; прот. індивідуалізм.

КОМУНІЗМ, -у, ч., політ. Суспільно-економічна формація, що ґрунтується на усуспільненні засобів виробництва. Утопічний комунізм.

КОНСЕРВАТИЗМ, -у, ч. 1. Один з основних ідеологічних напрямків, для якого характерне прагнення до стабілізації соціальних процесів, надання переваги традиційним суспільним інститутам і невіра у прогрес як у єдину можливу форму розвитку людського суспільства. 2. Прихильність до старого, віджилого, обстоювання його; консервативні погляди, переконання.

КОРПОРАЦІЯ, -ї, ж. 1. Договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. 2. Замкнена група осіб, об'єднана вузькофаховими, становими та іншими інтересами. 3. Товариство, спілка, сукупність осіб, об'єднаних на основі деяких інтересів; у США – загальна назва акціонерних товариств. 4. У праві – сукупність осіб, які об'єдналися для досягнення якої-небудь мети. 5. заст. Студентська організація в німецьких університетах.

КОСМОПОЛІТ, -а, ч. 1. Прибічник космополітизму. 2. спец. Рослини й тварини, поширені в усіх частинах земної кулі.

КОСМОПОЛІТИЗМ, -у, ч. Теорія, що проповідує байдуже ставлення до Батьківщини та свого народу, заперечує патріотизм, національну незалежність, національну культуру й висуває ідею створення світової держави, встановлення світового громадянства.

КРАЇНА, -и, ж. 1. Територія, що становить єдність із погляду історії, природних умов, населення тощо. // кого, чого. Місцевість, що характеризується наявністю в ній великої кількості кого-, чого-небудь. 2. Те саме, що держава. // перен. Про населення якої-небудь держави. 3. Те саме, що край¹ 5.

Читайте также

Последние новости

Л

ЛАД, ладу і ладу, ч. 1. Стан, коли де-небудь чисто прибрано, всі речі на своїх місцях; порядок у чомусь або де-небудь; прот. безладдя. Приводити до ладу. Вибувати з ладу. Ставати до ладу. 2. Стан, коли все робиться, виконується як слід, відповідно до певних вимог, правил і т. ін.; упорядкованість. // Злагодженість, узгодженість у діях; організованість. // Згода, злагода в стосунках, взаєминах і т. ін. // у знач. присл. ладом. Зрозуміло, ясно, не заплутано. Давати лад (кому, чому). Іти на лад. [Не] до ладу (кому і без додатка). 3. перев. з прийм. "в" ("у") та означ. Певним чином зумовлене розташування, розміщення кого-, чого-небудь; порядок (у 7 знач.). 4. з прийм. на та означ. Спосіб, зразок, манера. На всі лади. На один лад. На свій лад. 5. з означ. Система суспільного, державного укладу. Феодальний лад. 6. з означ. і чого, лінгв. Будова, структура (про мову). 7. з означ., муз. Спосіб побудови звукоряду, розташування звуків; тональність музичного твору. 8. тільки мн., муз. Поперечні поділки на грифі щипкових струнних інструментів. // Клавіші гармонії, баяна, акордеона та духових інструментів.

ЛИЦАР, -я, ч. 1. іст. Західноєвропейський середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану. // Воїн з важким озброєнням і спорядженням. 2. іст. Вільний козак-запорожець, якому властиві козацька доблесть і воєнне мистецтво. 3. перен. Самовідданий, благородний захисник кого-, чого-небудь. // чого, перен. Людина, яка самовіддано служить певній справі, віддається їй. 4. перен., розм. Вихована, підкреслено чемна людина. // Про того, до кого мають або хто має до кого-небудь сердечну прихильність. Лицар сумного образу. 5. Почесне звання, що надається англійською королевою її підданим за вчинки, досягнення державного значення із правом додавання до імені приставки сер. Сер Пол (Маккартні).

ЛІБЕРАЛ, -а, ч. 1. Послідовник лібералізму; член ліберальної партії. 2. заст. Вільнодумна людина; вільнодумець. 3. перен., розм. Людина, схильна до терпимості, потурання кому-, чому-небудь.

ЛІБЕРАЛІЗМ, -у, ч. 1. Політичний напрям, який в епоху феодального кріпосництва та буржуазних революцій обстоював свободу буржуазії. 2. Який дотримується вільнодумних поглядів; вільнодумство. // перен. Відступ від певних правил, норм етикету тощо. 3. перен., розм. Зайва терпимість, потурання (звичайно шкідливе) кому-, чому-небудь.

ЛІВАК, -а, ч. 1. Прибічник украй лівих, радикальних поглядів. 2. перен., розм. Той, хто використовує робочий час для додаткових підробітків. 3. діал. Лівша.

ЛІВИЙ, -а, -е. 1. Розташований з того боку тіла, де міститься серце; прот. правий. // Розташований з боку тієї руки, яка ближча до серця. // Розташований з цього боку, якщо стояти обличчям у напрямі руху (річки тощо). // у знач. ім. ліва, -вої, ж. Ліва рука; лівиця. По ліву руку. 2. Політично радикальний чи більш радикальний, ніж інші. 3. розм. Побічний і незаконний. 4. розм. Пов'язаний з виконанням ким-небудь якої-небудь роботи з метою отримання незаконного заробітку.

Читайте также

Последние новости

М

МАРКСИЗМ, -у, ч. Економічне і політичне вчення, основоположниками якого були К. Маркс і Ф. Енгельс.

МАСОН, -а, ч. 1. Послідовник масонства, член масонської ложі; франкмасон. 2. перен. Вільнодумець.

МАСОНСТВО, -а, с. Релігійно-етичний рух, що виник на початку 18 ст. в Англії, а згодом поширився у вигляді таємних товариств в інших країнах Європи. Нерідко поєднував завдання морального самовдосконалення з консервативними політичними поглядами; франкмасонство.

МАФІЯ, -ї, ж. 1. Терористична організація на о. Сицилія, що виникла наприкінці 18 ст. 2. Таємна, здебільшого бандитська, організація, яка шляхом терору й залякування втручається в політичне життя країни. // Таємна терористична організація, яка переслідує мету незаконного збагачення і діє методами погроз, насильства, вбивств. 3. розм. Група осіб, яка діє за якоюсь угодою, домовленістю (зазвичай з недоброю метою).

МЕНШОВИЗМ, -у, ч., іст. У російській соціал-демократії на початку 20-х рр. 20 ст.: фракційний рух, що протистояв більшовизму.

МЕСІАНІЗМ, -у, ч. 1. У деяких релігіях – вчення про пришестя на землю рятівника, що виконає божу волю. 2. Реакційне шовіністичне вчення про особливу, дуже важливу роль якогось одного народу в історії.

МЕСІАНСТВО, -а, с. Те саме, що месіанізм.

МИР¹, -у, ч. 1. Відсутність незгоди, ворожнечі, сварок; згода ( у 4 знач.). Жити в миру. ** Миром, у знач. присл. – мирно, без сварок і суперечок. 2. Відсутність збройної боротьби між двома або кількома народами, державами; прот. війна. // Мирна праця. 3. Угода сторін, що воюють між собою, про припинення воєнних дій; мирний договір. 4. Спокій, тиша. ** Іти (зоставатися і т. ін.) з миром – уживається як добре побажання тому, хто йде або залишається.

МИРОТВОРЕЦЬ, -рця, ч., уроч. Той, хто сприяє встановленню миру, усуває ворожнечу, сварки.

МІЛІТАРИЗМ, -у, ч. Політика озброєння і підготовки до війни.

МІСТИКА, -и, ж. 1. Віра в існування надприродних, таємничих сил і здатність спілкування з ними людини. // Схильність до віри в надприродне й таємниче. 2. Щось загадкове, непояснюване.

МІСТИЦИЗМ, -у, ч. Релігійно-ідеалістичний світогляд, заснований на містиці; схильність до містики. Впадати у містицизм.

МІФ, -у, ч. 1. Стародавня народна оповідь про явища природи, історичні події тощо або фантастичні оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот. 2. перен. Щось вигадане, неіснуюче, фантастичне.

МІФОЛОГ, -а, ч. Вчений, дослідник міфології (у 2 знач.).

МІФОЛОГІЯ, -ї, ж. 1. Сукупність міфів якого-небудь народу. 2. Наука про міфи (у 1 знач.).

МОВА, -и, ж. 1. Здатність людини говорити, висловлювати свої думки. 2. Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. // Різновид цього комбінування у процесі вираження думок, якому властиві ті або інші характерні ознаки. ** Аморфні (ізолюючі) мови – мови, що не мають форм словозміни. Державна мова – офіційно визнана і прийнята для спілкування у державних установах та армії, у спілкуванні між юридичними особами. Іноземні мови – мови, якими спілкуються в іноземних країнах, за кордоном. Материнська мова (материнка) – мова, якою спілкуються переважно з батьками, в окремій сім'ї. Мертва мова – мова, яка історично зникла із вжитку в регіонах, де нею користувалися (латина, давньогрецька, давньоруська та ін.). Національна мова – мова, якою спілкуються представники однієї національності. Частина мови – граматична категорія слів, об'єднаних спільністю значення, форм і синтаксичної ролі. 3. Мовлення, властиве кому-небудь; манера говорити. ** Езопівська мова – замаскований спосіб вираження думок з недомовками й натяками. (Від імені давньогрецького байкаря Езопа). 4. Те, що говорять, чиї-небудь слова, вислови. // Розмова, бесіда. // Звуки розмови. Вести мову. Знаходити спільну мову. 5. Публічний виступ на яку-небудь тему; промова. 6. тільки одн., чого, яка, перен. Те, що виражає собою яку-небудь думку, що може бути засобом спілкування. 7. У системах обробки інформації – природна або штучна знакова система для передачі інформації. ** Алгоритмічна мова – штучна мова, призначена для написання алгоритмів. Командна мова – набір процедурних операндів із встановленим синтаксисом, що використовуються для вказівки на функції, які повинні бути виконані операційною системою. Машинна мова – мова програмування, призначена для подання програм у формі, що дозволяє виконувати їх безпосередньо технічними засобами обробки даних. Штучна мова – мова, правила якої точно встановлені до її використання.

МОНАРХ, -а, ч. Єдиновладний голова держави (король, цар, імператор і т. ін.).

МОНАРХІЯ, -ї, ж. Форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи – монарха. // Держава з такою формою правління.

МОРАЛЬ, -і, ж. 1. Система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства; етика (у 2 знач.). 2. Повчальний висновок із чогось. 3. розм. Повчання, настанови, поради. ** Читати (прочитати і т. ін.) мораль – повчати, давати настанови, поради.

Читайте также

Последние новости

Н

НАДЛЮДИНА, -и, ж. 1. У деяких філософських вченнях – сильна особа, чия воля, бажання та вчинки не піддаються ніяким обмеженням. 2. Про видатну, велику людину.

НАЦИЗМ, -у, ч. Німецький фашизм.

НАЦИСТ, -а, ч. Прихильник нацизму, член гітлерівської фашистської партії.

НАЦІОНАЛІЗМ, -у, ч. 1. Ідеологія й політика, яка про­повідує зверхність національних інтересів над загальнолюдськими, панування однієї нації за рахунок пригнічення іншої, розпалює національну ворожнечу. 2. ух, спрямований на боротьбу за незалежність нації, народу проти іноземних гнобителів. 3. Рух за збереження і розвиток національних традицій, культури, мови, літератури, мистецтва і т. ін.; патріотизм.

НАЦІОНАЛІСТ, -а, ч. 1. Прихильник націоналізму (у 1 знач.). 2. Прихильник, учасник національно-ви­звольного руху. 3. Представник вузьконаціонального напрямку в науці, мистецтві і т. ін. 4. Патріот.

НАЦІОНАЛЬНІСТЬ, -ності, ж. 1. Те саме, що нація 1. 2. Належність до якої-небудь нації. ** Ценз національності – вимога, відповідно до якої для володіння активним або пасивним виборчим правом необхідно належати до певної національності.

НАЦІЯ, -ї, ж. 1. Конкретно-історична форма спільності людей, об'єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв'язками, певними рисами культури і характеру. 2. Держава, країна. 3. перен., ірон. Про яку-не­будь групу людей.

НАШ, -а, -е, займ. присв. 1. Який належить нам, яким ми користуємося. // Який перебуває в родинних, дружніх, близьких стосунках із нами. // у знач. ім. наші, -ших, мн., розм. Близькі нам люди (родичі, друзі). // Який належить до одного з нами колективу, товариства; який складається з нас. // Який належить до однієї з нами держави, армії і т. ін. // у знач. ім. наші, -ших, мн. Ті, що належать до однієї з нами держави, армії і т. ін. // Який належить до того ж середовища, що й ми, близький до нас своїми поглядами, переконаннями, уподобаннями. // Стос. до нас. // Уживається в авторській мові – мій і моїх читачів, слухачів. // Власт. нам. // Здійснюваний, виконуваний і т. ін. нами. // Уживається в узагальнено-особовому значенні. 2. у знач. ім. наше, -шого, с., розм. Те, що належить нам або стос. до нас.

НЕЙТРАЛІТЕТ, -у, ч. 1. У міжнародному праві – по­літичне і правове становище держави, яка не бере участі у війні, зберігає мирні відносини з воюючими країнами і не подає жодній з них воєнної допомоги. ** Постійний нейтралітет – становище держави, на яку, згідно з міжнародною угодою, накладається зобов'язання не брати участі у війні, але зберігати право самооборони. // Відмова в мирний час від участі у воєнних блоках. 2. Невтручання у чужі справи, будь-яку боротьбу, суперечку і т. ін.

НЕО... Перша частина складних слів, що відповідає слову новий у 1 знач., напр.: неогегельянство, неодарвінізм, неосхоластика, неофілологія і т. ін.

НІГІЛІЗМ, -у, ч. 1. Заперечення усталених суспільством норм, принципів, законів. ** Терапевтичний нігілізм – невіра в терапевтичну активність ліків, заперечення корисності лікувальних заходів. 2. Спосіб мислення нігіліста (у 2 знач.).

Читайте также

Последние новости