12 січня в Молодому театрі розпочалась робота над міжнародним проектом  з інтригуючою назвою «Поки мама не прийшла». Це спільний театральний проект Молодого театру і Французького культурного центру, що об’єднує в собі такі складові як відомого французького режисера Крістофа Фьотріє(Christophe Feutrier), українського сценографа Володимира Карашевського, популярну п’єсу сучасного французького драматурга Ремі де Воса «JUSQU’À CE QUE LA MORT NOUS SEPARE»(«Доки смерть не розлучить нас») і трьох талановитих акторів Молодого театру – Вікторію Авдєєнко, Кирила Біна і Римму Зюбіну.

Гадаю, справжнім інкогніто із усіх вищеназваних є саме режисер. Тому, щоб задовольнити інформаційну жагу читачів -  кілька слів про Крістофа Фьотріє. Преса називає його «мандрівним скоморохом»: народився у Франції, вчився на режиссера -  в Мюнхені, на актора - в Женеві, а карта його театральних постановок проходить через Францію, Німеччину, Казахстан, Португалію, Китай. З 1993 року Крістоф «бороздить» театральне поле Росії(Москва,  Златоуст, Томск, Худжанда, Казань, Челябінськ, Нижній Новгород). Серед  авторів, твори яких втілив на сцені: Кольтес, Мольєр, Іонеско, Джеймс Джойс, Лабіш, Сандрар, Хармс. Лауреат премії Національного літературного центру (Франція, 1992), стипендіат "Bourse Lavoisier" (1998).

12 лютого 2010 року на театральному календарі столиці  відмічене як дата прем’єри вистави, тому темпи роботи шалені. Пройшло кілька днів від початку репетицій і ми взяли коментар у режисера постановки.

«Французький культурний центр давно хотів зробити спільний театральний проект з одним з київських театрів. А оскільки, Молодий театр , як і я, підтримує дружні стосунки з центром, після нашої зустрічі зі Станіславом Мойсеєвим – було вирішено розпочинати роботу. Гадаю, свій внесок зробила і доля і наше спільне бажання зробити щось разом. Я не хотів ставити класику і ,водночас, мою увагу давно завоювала п’єса Ремі де Воса. Раніше, якось не було можливості її втілити на сцені – то обставини складались «не так», то колектив був «не той». Наприклад, у Франції цю п’єсу мені ставити було б не цікаво, тому що Ремі – дуже популярний драматург, і дана п’єса йде на кількох сценах. Натомість в Україні – вона буде поставлена вперше. Ремі як драматург мені дуже подобається, у своїх п’єсах він легко ставить глибокі питання, і цим мені схожий на Маріво. В даній роботі, ми с акторами будемо ставити українському глядачу здавалося б просте, а водночас і дуже складне питання «Чи існує кохання?», «Де воно?» і «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов». Стилістика драматурга дозволяє такі питання ставити легко, з гумором. С подіваюсь, після вистави український глядач знайде для себе відповідь. »

Читайте также

Последние новости