Наши любимые дети

За горнятком кави у затишному спокійному спокійному місці можна почути багато цікавого. Під час обіду у «Пузатій хаті» - тим паче. От учора моя подруга мені повідомила, що влітку виходить заміж. На пальці в неї блищала обручка, а всі думки були про майбутнє весілля. І якщо процес «запрошення» до заміжжя майбутня дружина згадувала з романтичною посмішкою, то розмови про те як відбуватиметься святе таїнство не навіювали нічого окрім клопотів з гостями. На питання навіщо так ускладнювати собі життя, адже можна обмежитися вузьким колом запрошених, вона відповідала: «Це все швидше для родичів, а не для нас.»

Весілля – це і справді свято для всіх окрім власне самих «винуватців». Не було виключенням і весілля на Дону(Росія) на якому я побувала цього літа. Одразу раджу майбутнім молодятам не призначати дату святкування влітку, особливо в кінці липня. Тоді як правило стоїть шалена спека. У містечку в Ростовській області стояла спека у 45 градусів. Утім нікого це не зупиняло. З самого ранку гості готуються до свята. Хтось чимдуж побіг у перукарню, хтось вже звідти і стоїть перед дзеркалом змінює вкладену зачіску на свій манер, хтось тиждень безрезультатно шукав нове вбрання, а зараз зітхаючи вдягає те «в якому була на день народженні у куми». Словом десь до одинадцятої ранку про молодят ніхто з гостей не згадує – всі турбуються про власний імідж: треба ж справити враження на родичів нареченого!

Дія перша. У домі нареченої зранку повно людей, родичів та гостей з її сторони. Хвіртка з двору не зачинена, кожні кілька хвилин туди-сюди хтось сновигає, переважно чоловіки аби перекурити і морально відпочити від весільного переполоху. Вони у мовчазній солідарності допалюють цигарки, роздивляють власні машини, яких попід хатою десь п’ять чи шість, а потім на оклики дружин знову заходять у двір. Не те щоб їм байдужа уся та метушня з платтям, фатою та квітами, їм вона просто не зрозуміла. Малий пікінес теж байдужий до нареченої, що раз за разом вибігає надвір у халаті аби покликати когось з дружок. Цуценя зачинене у маленькому вольєрчику, відчуває, що от-от всі кудись поїдуть, а він залишиться сам. Пікінес робить підкоп. У яму між пруттями та землею намагаєть просунути свою мордочку, але поки що марно.

Хата нареченої обвішана плакатами: «Сегодня мы гуляем, сегодня водку пъем. Мы женим Сережу, а Вику замуж отдаем!». На плакаті нарічені, а позаду натовп родичів з келихами в одній руці і курячими ніжками в іншій.

Під виноградом у дворі на дерев’яних лавах сидять бабці. Як і належить вони пошепки обговорюють сім’ю нареченого, робити ж більше нічого: «А его то на свадьбу денег не дали! А как свататься так пришли человек двадцать!» Голосно жіночки розмовляти не ризикують: наречена час від часу пробігає повз них, чукаючи то помаду, то туфлі.

Спека стоїть така, що родичі з Дагестану чашку за чашкою п’ють квас, а «сибіряки» вмиваються холодною водою з криниці.

І ось нарешті, з вулиці чутно автомобільні сигнали – наречений. Тут усі бабці, що сиділи під виноградом у закутку виходять на вулицю «тримати оборону», або просто «продавати» наречену. У натовпі новоприбулих ледь помітно стоїть наречений. Родичів з його боку багато, бабці між собою пошепки знову згадують за чий рахунок весілля. Після кількох віршиків та пісеньок на кшталт «В лесу родилась елочка» і пари купюр моміналом у 1000 рублів бабці облогу здають. Після благоловення батьків наречені та гості кидаються до машин аби не спізнитися на реєстрацію у РАГС.

Сірий будинок, з облупленими стінами, дерев’яними дверима, колись білими плафонами та годинниками у формі сердечок на стінах – це звісно не те місце, яке хочеться відвідати у найщасливіший день свого життя, але доведеться. Весільна процесія входить до вестибюлю, він маленький, оббитий деревом, на стінах дзеркала та постановочні фотографії клієнтів. Поки батьки та гості премовляються з приводу ресторану у залі з’являється ВОНА. Та жіночка, що говорить сакраментальну репліку: «Дарагие маладые!» Тоном вчителя  молодших класів вона одразу дає зрозуміти хто керує «парадом»: «Вы что! Хотите испортить праздник?! Ведете себя как на базаре!» Прослухати виховну лекцію довелося не лише нареченим, але й їх батькам, бабцям і дідусям. Спантеличені таким ставлення усі затихають. «Вчителька» почувається як вдома. Маленького зросту, у сірому костюмі, з зачіскою «начес» вона стоїть посеред натовпу і керує: «Когда молодые будут выходить после росписи, вы все расступаетесь. Давайте порепетируем! Бабушка! Я же сказала: Вы расступаетесь! Что не понятного? А потом хопайте молодым! Громче! Вы что не умеете?!» Ще не оговтавшись від шоку гості йдуть на реєстрацію. І там таки злий «цербер» молодших класів претворюється на маленьку пані, що з блиском в очах і сповненим терпимості голосом до присутніх каже: «Дарагие маладые» правом данным мне Российской Федерацией, объявляю вас мужем и женой!» Сльози, оплески, завіса!

Дія друга. Ось те, чого так чекали гості, те заради чого дехто з них нагадував про своє існування раз на рік, те заради чого купувалися подарунки молодятам – ресторан! Поки що тут пусто. Наречені ще здійснюють традиційне паломництво місцевими пам’ятками. Тож всі у тривожному очікуванні. Стіл у формі літери «П» накрили, залу прикрасили повітряними кульками. Ті хто прийшов раніше окупували місце біля кондиціонеру – спека стоїть неймовірна. Чутно розмови про те, що «я його ще отаким пам»ятаю» чи «ну скільки вже можна фотографуватися? Їсти хочеться!»

Нарешті до зали збігаються усі гості. Вони похапцем щось з’їдають. Останніми прибігають молодята. Захекані, стомленні, спарені. Наречена знімає рукавички, а молодий полегшує краватку. Тільки вони дістаються своїх місць аби хоч щось з’їсти чи ковтнути води звідкись зі столу лунає: «Горько!» Цьомаються. Після того до них підходять вже більш-менш наїдені гості і бажають «щастя, здоров»я, благополуччя…Горько!!!» І так разі шість поки тамада, колишня «комсомолка спортсменка и просто красавится», не заспокоюює гостей: «А давайте дадим молодым время, пусть перекусят!» Ті, використовуючи момент хапають перше на що натрапляє погляд, щоб підготуватися до наступної «гіркої» серії. Заклики тамади потанцювати гості ігнорують, вони п’ють та їдять. Починається вручення подарунків. Ця показуха відбувається за стандартним сценарієм: гості по черзі, зі сторони нареченої та нареченого, починають щось дарувати. Після батьків та близьких родичів настає черга родичів далеких. Встає невисокий непримітний дядечко, з тих що «я його ще отаким пам»ятаю». Він каже свою промову. Молодята вдячно хитають головами. Потім наречена тихо запитує коханого: «А это кто?» - «Дядя,»- каже той. «Какой дядя?» - «Ну,я точно не помню, но вроде дядя…» Поки одні говорять тости та дарують, інші їдять та насолоджуються компанією сусідів за столом. Останній тост – тамада оголошує перший танок для молодих чоловіка та дружини. Особливого захвату молоді не відчувають, бо хочеться їсти. Утім публіка добряче «підзарядившись» хлібом вимагає видовищ! Сподівання посидіти і відпочити після танцю руйнуються як тільки стихає музика – нарачену «крадуть» родичі з Дагестану. У молодого сил вже не залишилось. Тож коли кохану хапають за руки, за ноги і біжать на вулицю, він просто просить родичей її не впустити. Сам стає під стінкою ресторану, запалює цигарку. У залі вже лунає знайоме та рідне «Харашо! Все будет Харашо!» Всі вісімдесят гостей задоволені і веселі.

«Це все швидше для родичів, а не для нас.»- сказала моя подруга. Вона запросить на своє весілля навіть далеку тітоньку з Білорусії. Коли подрузі було тільки п’ять років завбачлива жіночка придбала мікрохвильову пічку і запевняла батьків, що подарує її на весілля донечки. Утім її вмовили не чекати так довго і зробити малій сюрприз на День народження. Тітонька все ж пообіцяла до весілля підібрати інший подарунок.  Ну і що, що вони бачаться раз на два роки, образити не хочеться.

Читайте также

Последние новости