Наши любимые дети

Все почалось нетрадиційно – я встигла на поїзд:), більше того – прийшла завчасно! потяг гудів веселими туристами, які нарешті вирвались із запилюченого Києва, і прогинався від великої кількості велосипедів, що небезпечно стирчали майже з усіх третіх полок. всю дорогу я просиділа і навіть проспала не на своєму законному місці, а “третім лишнім” в чужому вагоні в колі хороших друзів. вкотре переконалась, що найкращий план – недотримання плану:) квиток в мене був до Севастополя, але о четвертій з чимось ранку я вийшла в Сімферополі. тобто ми вийшли – я і мій класнючий френд Таня! в нас було життєвоважливе завдання – закупити продукти в 4-охденний похід. я лишень можу припустити, що про нас подумали напівсонні охоронець і касир в сімферопольському МЕТРО о 5:00 ранку, а також обслуговуючий персонал піцерії, де ми повлягались на подовгуваті стільці і заснули, чекаючи на замовлену піцу:)
для інформації: в гори нас йшло семеро, ніхто не загубився і всі вернулись живі-здорові, ТРОХИ:) втомлені, але в піднесеному настрої.
так от, ще про Сімферополь. з вокзалу ми їхали тролейбусом в селище чи село (чи, може, місто) Перевальне. це мені нагадало ранок в київському метро:) – головним завданням було пропхатись всередину. уточнюю – пропхатись з величезними і важкезними рюкзаками серед купи так само екіпірованих похідників.
погода була чудова, все навкруги так і хотілось з’їсти очима! я потонула в широко-глибоко-неймовірних обіймах лісу.

</

>

наступного дня йшлось легше. ну, по-перше, вже звиклось до ритму ходіння, а по-друге, більшу частину дороги ми спускались. тепер крокували по плато Тирке біля Стіл-гори і по Хапхальській заповідній зоні. друга ночівля – біля водоспаду Джур-джур. вже було не так холодно!:)

3-ій день був дуууже важкий. вгору-вгору-вгору! до речі, на якійсь “безіменній” висоті ми зустріли групу з маленькими дітьми. як вони туди дійшли і скільки часу на це піднімання потратили, один Господь знає.
а краса неперевершена!!! я мріяла, щоб в мене в голові була така карточка пам’яті, як у фотоапараті, тільки на сотню гіг більше:) позаду гори, оповиті хмарами, внизу гори, що тонуть в зелені, а там-там-там перед очима море, синє-синє, і десь на горизонті воно зливається з небом. отак би мати крила і кружляти-кружляти-кружляти у вільному польоті!

ну ось, нарешті водоспад Джур-ла! але на водоспад він зовсім не схожий! маленький потічок серед скель.

зате трішки вище – березовий гай.

а там – справжнє туристичне містечко. десятки палаток, вогнища, пісні під гітару і страшенні вітри, які, мабуть, вирішили не просто поспівати разом з туристами, а ще й затанцювати кримсько-гірські танці:) ми теж з ними танцювали, правда, щоб не задубіти:)
в останній день знову був спуск, але тепер конкретний – до цивілізації.

Оскільки народилась на західній Україні, завжди була впевнена, що якщо ходитиму в гори, то в першу чергу в Карпатські. Та фактом є те, що востаннє в Карпатах була, здається, в 11 класі:), а в Кримських горах за останні 2 роки вже 4-ий раз. Отакий то провід Божий!

Читайте также

Последние новости