Наши любимые дети

9 січня отримала від знайомої листа, який мене ввів у стан легкого шоку. Сам лист нижче, дуже емоційний, що і не дивно, зважаючи на обставини.
А під катом більш розгорнутий і більш офіційний опис. З масою помилок -- вона ще не зовсім прийшла до себе після цього всього. Факти трохи поплутані, правда, але ж без хоча би мінімальної драматизації ніхто історії не схаває.
Звичайно, подібні висновки про те, чи заслуговує Польща на місце в ЄС, мені не приходили в голову (з іншого боку, і ЄС теж нема чого поетизувати). Але от хто би після того сумнівався, що добре бути представником сильної, незалежної і психічно здорової держави? З американцем чи англійцем так тільки Аль-Каїда могла б повестися, ну але в неї на це свої причини були. Тут же тільки компенсація комплексу меншовартості -- добре, що на сході є русци, на яких можна виміститися, і на яких їхній державі глибоко начхати -- ну бо ж дуже сумніваюся, що велика держава буде втручатися у справи якоїсь маленької тихенької інтелігенточки в окулярах -- ідеальна кандидатура на жертву. Єдине в чому прорахувалися, то те, що вона мову польську добре знає і язичок підвішаний, як треба, і є кому за неї заступитися, хоч якось. Може впевненості в собі десь забракло, але якщо нам з шкільної лавки втовкмачують в голови, що ми дебіли, в університеті більш-менш те саме, то звідки та зайва впевненість візьметься?
По великому рахунку обійшлося легенько -- приниження не рахується(!). Офіційної підстави роздувати справу немає. Польські газети, як вона пише, друкувати цього не хочуть (хто би дивувався). Єдине, що лишається, це пожалітися в інтернет, він поки що все витримує.

Ujawy sobi, jaka zi mnoju trapylas istorija...
7 sichnja ja powertalas z Nimechyny w Ukrajinu i polaky mene na kordoni z
Nimechynoju zabraly z awtobusa i posadyly pid aresht. Wony motywuwaly ce
tym, wo u mene nacionalna nimecka wiza, jaka ne daje prawa tranzuty. Ale
wsja sytuacija taka, wo ja trychi projixala uzhe tranzytom, a teper wony
wzjaly mene i posadyly pid aresht. Djakujuchy Bogu, ja wse taky ne dalas
jim, ja ne pidpysala zhodnogo protokolu, jakyj wony meni namagalys prypysaty
i wony ne pokazaly meni, de je takyj zakon, wo ja ne maju prawa tranzyty.
Ale polaky trymaly mene nich w tjurmi, ne daly faktychno nawit pojisty i
zabraly wsi rechi i obshukaly mene, we j prykaluwalys. Chesno, ja prosto
zaraz w takomu stani - ja teper rozumiju, chogo Xmelnyckyj tak jix
nenawudiw. Ale ja takyx neludiw we ne zustrichala - i cewe ja jim skazala,
wo ja wykladaju jix mowu. Ujawit, wony protokol dopyty raziw zo 20
peredrykowuwaly, bo ja postijno tam znaxodyla milion pomylok.

Na dopyt dorechi wony nawit ne wpustyly Jurusja (mogo xlopcja, win juryst),
jakyj wzhe todi pryjixaw w Zgorzelec. Ale ja wse odno nic ne pidpysala i
xotila skarzhytys do sudu. To wony wsi takyj perepolox wxhynyly, pochaly
meni pogrozhuwaty i widprawyly do nimciw. Os tak - protrymaly u wjaznyci
majzhe 24 godyny, bez sudu i zhodnyx pojasnen spekalys nimcjam.

Nimci do nas postawylys nastilky pryjazno, daly meni prodowzhennja wizy,
skazaly powernutys w Regensburg i widpochyty. Tak wo ja zaraz znowu u
Regensburzi, my z Jurusem budemo podawaty na polakiw u wsi mozhlywi sudy. Na
nastupnomu tyzhni ja powernus w Ukrainu litakom.

Otakyj u mene nowyj zhyttjewyj doswid. Ale najbilshym shokom dla mene bulo
te, koly mene zawely w tu kameru, na lizhku lezhala zhinka, jaka wzhe ledwe
dyxala. Wona 3 dni nichogo ne jila i wzhe domerzala (lizhka tam dorechi z
betonu, to ujawit, jak na nyx teplo). Ja pidnjala skandal, wzjala dla neji 3
grubi koby i wkryla jiji i skazala, wo wymagaju jizhi. Wony prynesly nam
tilky try skybky xliba, troxu masla i syr z warennjam. Ja cju zhinku
prymusyla napytys solodkogo chaju i zjisty xlib z warennjam. Jij wse z rota
wylitalo, koly wona jila, a ryku tak tremtily, wo ja stysla kulaku do bolju,
wob ne zaplakaty. Otak polaky stawlatsja do nashyx ljudej.

W mene bagato we je wo rozpowisty, prosto ja troxy wycherpana wsim cym i my
wzhe sjogodni obtelefonuwaly stilky instancij, wo nemaje syl. Ja sjogodni
wse ce zapyshu, wob peredaty do sudu. Bo ce prosto nemozhlywo tak zalyshyty,
jakwo polaky ne dadut meni widpowidi, ja apeluwatymu do Jewropejskogo sudu.
Z jix stawlennjam do ljudej wony prosto ne majut prawa buty w EU. Zaraz meni
nema wo wtrachaty.

7 січня 2009 року приблизно о годині 17.15 на трасі Гюрлітц-Згожелец мене затримала прикордонна поліція стверджуючи, що я нелегально перетнула польський кордон. Прикордонники попросили мене зайти у їхню машину і пояснити ситуацію, кажучи, що з національною німецькою візою D я не маю права багаторазового транзиту через інші шенгенські держави, зокрема, через Польщу. Я їм розповіла історію із цією візою та моїм проїздом з цією візою: отримавши стипендію від Регенсбургського університету для написання статті я звернулася у німецьке посольство у Києві за візою. Там мені пояснили, що за правилами Шенгенського договору я не можу отримати шенгенську візу C, оскільки у мене є за останні пів року три польські візи C, сумарний термін перебування яких становить більше 90 днів. Я попередила у німецькому посольстві, що я закінчую дисертацію на Україні і що я не зможу весь час бути в Німеччині протягом цих двох місяців, тому мені потрібна така віза, яка би давала право на неодноразовий проїзд з Німеччини до Львова, де я працюю викладачем польської мови та літератури в Львівському національному університеті імені Івана Франка. На це прохання мені дали відповідь, що я отримаю національну візу D з одноразовим правом на транзит, а приїхавши у Регенсбург одразу замельдуюся в відділі для справ іноземців, де мені видадуть візу з правом багаторазового проїзду через кордон.
11 листопада 2008 року я проїхала автобусом через польський кордон із візою D з правом на одноразовий вїзд, польський прикордонник зайшов у автобус і попередив мене, що назад я мушу повертатися літаком, щоб я це памятала. Тому у Німеччині я одразу звернулася у відділ щодо справ іноземців, де мені видали ще одну візу D з правом багаторазового вїзду, нічого не поінформувавши щодо обмежень проїзду по цій візі. 3 грудня знайшовши по інтернету машину, що їхала в Україну, я повернулася до Львова через угорський кордон, де мене лише запитали, звідки я їду. Там прикордонники поставили мені штамп переїзду без жодних попереджень чи застережень. Відтак я спокійно купила квиток на автобус на 26 грудня 2008 року до Німеччини, щоб закінчити свою статтю. Без проблем і застережень я проїхала українсько-польський кордон на Медиці, ніхто мене ні про що не попередив і польські прикордонники поставили мені на другій візі, отриманій в Німеччині ще один штамп. Розповівши цю історію я запиталася, чому тепер я порушую кордон, не маючи права на транзит, якщо транзит вже відбувся тричі. На що мені відповіли, що не відомо як я їхала і кому я могла заплатити хабар за те, щоб нелегельно проїхати. Я сказала, що хабар я не платила і хай вони це зясують, оскільки мене в цьому звинувачують. Тоді мені відповіли, що це моя проблема і я порушила кордон і все, а ще, що можливо я працювала в Німеччині і вони не знають, що я там робила і чому це я уже проїхала транзитом по цій візі. На що я відповіла, що я науковець і займаюся полоністикою, що я протягом 4 років викладаю польську мову у Львівському університеті і що закінчила власне дисертацію по польській літературі, також що дуже багато разів була на території Польщі і на моїй візі вказано, що я науковець і студент. Я переклала ще напис на візі, де вказано, мета поїздки, а саме – навчання. Також я сказала, що не розумію причини затримання і не бачу легальної підстави, попросивши повідомити мене цю підставу. Я попередила, що перебуваючи багаторазово на території Польщі я не порушила жодного закону і що 10 січня у мене іспит з польської мови в університеті, просячи, відпустити мене, оскільки я, якщо і порушила право, то не по своїй вині.
Прикордонники сказали мені вийти з машини і почекати, поки вони звяжуться з комендатом. Протягом пів години я чекала на морозі їхнього рішення. Відкривши двері машини вони мені не сказали легальної причини затримання, окрім тієї, що я нелегально перетнула кордон, сказали забрати свої речі з автобуса і сідати в їхню машину. На моє запитання, що відбуватиметься далі, вони усміхнулися, сказали що я переночую у Згожельцу і на другий день піду в суд, де мене допитають і винесуть рішення щодо легальності мого перетину кордону. На моє запитання, які можуть бути наслідки цього затримання, мені дали відповідь, що я заплачу штраф, а оскільки я студентка, це буде мінімальний штраф у розмірі 12 Євро, і якщо я не обманюю щодо того, що я не навмисне перетинала кордон, то суд мабуть не буде застосовувати сильного покарання і мене відпрпавлять додому.
Приїхавши у відділ поліції в Згожельцу мене завели у кімнату, де було багато пограничників, і перше, що я почула, це жарти на тему того, що мене зараз роздягнуть і будуть оглядати. Пограничники, які зайшли в кімнату почали принижувати мою гідність, сміючись над тим, що вони зараз бучитимуть мене роздягненою і що вони одягнуться у спідницю, щоб це не було так, ніби чоловіки оглядають мене. Лише один пограничник, який складав протокол, а саме, сержант Дорняк Яцек попрсив припинити ці жартиі сказав, що зараз складуть протокол про моє затримання. Ще один пограничник, який забрав мої речі і сказав, що буде їх описувати, а саме, Кжиштоф Богінські, почав погрожувати мені, що я тут затримана і що у мене немає прав, що в Україні так добре до мене не ставилися б, як вони зараз ставляться. На що я відповіла, що я перекладала польському громадянинові, який ввозив нелегальний товар в Україні і що до нього ставилися в Україні набагато краще, ніж зараз до мене. Цей ж пограничник, не хотів дозволити мені повідомити найближчу мені особу про затримання, при цьому пан Дорняк Яцек сказав йому, що я маю таке право.
Описуючи мої речі, пограничник Кжиштоф Богінські сказав, що забирає 50 злотих з мого гаманця як штраф, за перебування у їхньому відділку. Коли ж мені представили протокол мого затримання, я відмовилася його підписувати, оскільки на це було декілька причин:
1. Мене звинуватили в нелегальному перетині польського кордону, не представивши на моє прохання закону, де би містилася стаття яку я порушила. На моє прохання дати мені кримінальний кодекс і закон про іноземців мені відмовили, мотивуючи це тим, що у них безпосередньо немає цього закону і що він є у коменданта. Один з прикордонників сказав, що громадянам країни третього світу не представляють причини затримання, на що я відповіла, що я насамперед людина з рівними правами інших людей і що Польща знаходиться в Європейському Союзі і вважає себе демократичною державою, то чи це насправді демократична держава, у якій порушуються елементарні права людини, незалежно, звідки вона походить. Я попросила поговорити з комендатом, це моє прохання було проігноровано без подання жодної на це причини.
2. В протоколі містилося свідчення затримоної, де прикордонник написав, що я не вношу скарги до районного суду щодо правомірності та легальності затримання, не бажаю контактів з адвокатом та розумію причину затримання. Я відповіла, що буду скаржитися до суду щодо мого затримання та бажаю контакту з адвокатом, ним буде мій наречений, Юрій Дідевич, який є правником за професією.
Я підписала лише інформатор, що мене попереджено про мої права та квитанцію про мої особисті речі, які в мене забрали. Прикордонники при цьому думали що робити з штрафом, якого я не підписала, а отже вони не мали права стягнути з мене плату. Про це мене не поінформували, потім прийшла жінка, яка мене оглянула і розпитала, чому мене затримано і мене завели у загратовану кімнату, де було дуже холодно. Я задзвонила і сказала, що мені холодно і що мене болять нирки. Пограничник сказав, що батарея включена на найвищій позначці і що нічого він не може зробити. Я попросила донести мені і жінці, яка знаходилася там ще коци і нам їх донесли.
Також я просила поїсти, бо була дуже голодна. Нам принесли лише три скибки білого хліба, невелику порцію масла, сиру, паштету та варення. Я сказала, що хочу теплої їжі і що така їжа потрібна жінці, що знаходиться в цій кімнаті, але мені відповіли, що така норма їжі і що можуть дати ще хліба та чаю. У жінки все вилітало з рота і вона була на грані несвідомості, але вона боялася попросити про допомогу, оскільки не знало польської і була дуже залякана. Камера була в жахливому стані, дуже волога і брудна, ліжко мабуть бетонне, у мене почався сильний біль нирок. Коли я дзвонила, щоб вийти в туалет, то відкривали за хвилин 15, а в 22 годині мені сказали, що починається тиха година і що до 6 ранку я не зможу вийти ані в туалет ані в коридор.
Але тиха година була тільки для нас, тобто увязненних. В коридорі постійно був галас і сміх, постійні матюки, приблизно до пів на другою ночі (годинник у мене не вилучили). Вночі також говорили про мою справу і казали між собою, що не певні, у чому моя провина. Через постійний шум і холод, я спала дуже погано, у кімнаті були постійно якісь незрозумілі звуки, умови ж нагадували справжні вязниці радянських часів.
Зранку приблизно о пів на 8 мене збудили і сказали поспішно вдягатися, бо зараз буде терміново допит. Мені не дали нічого їсти, хоча я просила, а сказали що сніданок лише о 8. Я також сказала, що хочу, щоб при допиті був присутній мій наречений, якого я попередила, що допит буде о 10, бо так мені сказали ввечері 7 січня прикоронники і теж сказали, що при допиті він може бути присутнім. Моє прохання знову таки ж зігнорували і тільки мене підганяли, мотивуючи це тим, що німецька сторона визнала свою вину щодо моєї візи і що німецька сторона хоче, щоб я прибула до них до 10 години і вони мене відправлять за свій кошт до України. Нічого більше мені не сказали.
Мій допит затягнувся, оскільки я не була згідна з багатьма положеннями, які вписав той, хто мене допитував у протокол і вимагала підтвердження легальності мого затримання. У кімнату, де мене допитували, постійно заходило багато людей і заважали допиту. Коли я сказала, що не буду нічого підписувати, поки не побачу закону і положення, яке я порушила, прийшла коротко підстрижена пані і всі почали шукати у компютері та паперах той закон. Потім мені принесли конвенцію про Шенгенський договір і представили розділ другий 18 статтю про візи на довготермінове перебування, у якій не було зазначено, що існує заборона транзиту, лише у випадках, коли особа записана у список осіб, небажаних на території чи якщо вона вчинила злочин або особо становить загрозу для безпеки держави. Я сказала, що ця стаття до мене не відноситься. Мені також дали окремо на аркуші цю статтю збільшеним шрифтом, після якої було подане тлумачення, що транзит неможливий. На моє запитання, чому цього речення про транзит немає у оригіналі закону мені відповіли, що це тлумачення юриста. Коли я сказала, що таких тлумачень може бути багато і це не підстава затримання, мені відповіли, що я не юрист і нічого в цьому не знаю.
Я підписала протокол мого допиту, тому що на мене почали тиснути, що німці мене чекають і що я затримую їх, а в них ще багато роботи. Тоді я сказала, що хочу внести скаргу на моє затримання. Одна жінка почала до мене гостро говорити, що до мене ставилися дуже добре і що мене не влаштовує. Я відповіла, що хочу дочекатися свого нареченого і порадитися з ним з цього приводу. Тоді ж я сказала, що не підписала попередніх документів і штрафу, а пан, який вів протокол допиту сказав, що без цього підпису мене не відпистять, бо це означає, що справа йде до суду, а отже, все затягнеться. Але без мого підпису мене відпустити не можуть.
Тоді мене завели у іншу кімнаті і привели мого нареченого. Нам не дали можливості поспілкуватися і порадитися, нас обступило багато людей і доводили йому, що я не мала права транзиту. Ще один пан прийшов до нас, і сказав подати скаргу на східний кордон, де мене пропустили польські прикордонники, які не мали на це право і подати скаргу через львівське консульство. Коли ж я сказала, що хочу внести скаргу на неприпустиме поводження зі мною під час затримання прийшла одна пані, яка почала кричати на мене, що я відплачую на добро, яке вони мені відповіли злом, сказала вивести мого нареченого і забрала у кімнату, де сиділо троє жінок, дуже недоброзичливо наставлених до мене. Вона почала погрожувати, що мені до вечора прийдеться чекати коменданта, що я затримую їх і що у них сім затриманих, а через м ене ще нікого не допитали і що німці вже не приймуть мене і в мене будуть серйозні проблеми.
Я не витримала цього тиску і сказала, що відмовляюся від скарги і що нехай мене відправляють на німецьку сторону, просячи, щоб мій наречений поїхав зі мною. Ця пані відповіла, що я їй погрожую. Я сказала, що це прозьба, а не погроза. Вона вкрай агресивно поводилася зі мною і зламала мій опір. Багато разів вона повторювала, що німці поводилася б зі мною набагато гірше, що вони виставили би мене на ніч на мороз, а не дали нічлігу, як дали поляки.
Мене відвели в загратовану кімнату, за годину прийшли пограничники і відвезли мене на німецьку сторону. Мені відмовили дати копію протоколу з допиту, я не підписала штрафу і жодного іншого документу, мені не сказали, які наспідки я матиму після цього затримання. Німецькі пограничиники поставилися до мене дуже приязно, залишили мене і кімнаті, я змогла зачесатися і вмити лице, дозволили зайти моєму нареченому і сказали, щоб ми поверталися у Регенсбург, що мені продовжать візу і що я можу підшукати собі за цей час літак і повернутися додому. Вони відвезли нас на машині до вокзалу, потиснувши нам при прощанні руки. Залякування польських пограничників стосовно нелюдів німців виявилися повним наклепом, оскільки німці поставилися до мене з повагою і розумінням, на противагу полякам, мову яких, як виявилося, я знаю краще від них самих.

Читайте также

Последние новости