Наши любимые дети

З нагоди Дня Конституції українці отримали три дні вихідних, один з яких я вирішив присвятити своєму автомобільному проектові «Україна невідома!»

Оскільки бажаючих приєднатися до подорожі не було, наш екіпаж – ReActoR та Vano – ранком 27 червня 2010 року вирушив назустріч новим горизонтам.

На відміну від попередніх подорожей, наш сьогоднішній маршрут обіцяв бути досить екстремальним, адже зовсім виключав будь-які історичні пам’ятки та відомі місця.

В цій поїздці в якості супутникового асистента нам було надано комунікатор Nokia з нині промоутованим програмним забезпеченням OVI.

Оскільки кінцева точка маршруту знаходиться досить далеко від Черкас, ми оминули багато цікавих місць.

Сьогодні ми проминаємо Смілу… Ротмистрівку… Ще декілька кілометрів і ми повертаємо праворуч за вказівником на Цвіткове.

Тут знаходиться досить великий залізничний вузол, але нас цікавить не це. Інтернет-розвідка повідомила, що тут є загін, що колись був військовим резервом і представляє собою більше десятка потягів ще довоєнних часів. (49° 9'3.49"N 31°31'49.46"E)

Щоб потрапити на саму станцію, треба переїхати один залізничний переїзд з досить жвавим рухом. Щоб дістатися кінцевої точки, ми витратили близько 40 хвилин… і це в напівпорожньому селі.

Ще 15 хвилин пошуків і нас зустрічає охорона того самого загону. Виявляється об’єкт має не аби-яку стратегічну цінність, тримає в собі надзвичайні комерційні таємниці, і взагалі там зберігається аж ніби-то золотий запас України. Коротше кажучи, охорона відмовилась допускати нас на територію. Не за для того ми півтори години шукали це місце. Робимо декілька дзвінків і нам обіцяють забезпечити доступ на об’єкт. Доки йдуть хвилини очікування, розважаємо себе підкладанням монеток під проминаючі потяги.

Мимо проїжджає аквалангіст на лісапеді…

Спека нас зовсім виморила... Ми ще нічого не бачили, а вже згаяли більше двох годин часу… Нарешті отримуємо дзвоник від потрібних людей, але старий бздо (охоронник) відмовляється брати слухавку і намагається втікти від нас. На наші жартівливі вигуки, що ми самотужки подолаємо огорожу, він почав погрожувати нам… газовим балончиком. Цей момент треба було бачити. Навколо того балончика створений такий культ – ніби то гаубиця, що одним зовнішнім виглядом повинна змусити нас втікти від страху.

Наші переговори провалилися, начальство до своїх підлеглих не додзвонилося. Моїй злості не було меж. Майже три години прогаяного часу!!! Обіцяю, що в наступній подорожі ми потрапимо в той клятий загін!

Газуймо далі!

Багато хто з Вас, проїжджаючи Шполу, зустрічав цей знак. (49° 1'28.17"N 31°25'8.32"E)

Але не кожний з Вас повертав у село Мар’янівка, не доїжджаючи пару кілометрів до районного центру.В центрі села повертайте ліворуч і рухайтесь прямо по бруківці аж доки не побачите ось це! (49° 1'27.54"N 31°28'57.89"E)

На відміну від охоронника у Цвітково, що вважає себе пупом землі, ми опинилися у самому пупі України – її географічному центрі. Пусте місце під назвою населеного пункту наводить на думку, що з першого разу у слові допустили помилку, а на новий камінець грошиків вже не вистачило.

Повертаємось на трасу і в’їжджаємо у Шполу, де рухаємось за вказівником на Новомиргород. Виїхавши з міста через декілька кілометрів повертаємо на селище Лебедин.

Мальовниче поселення розташоване на зелених квітучих схилах. На в’їзді вдалося зробити пейзажну фотографію. (48°57'20.11"N 31°29'42.87"E)

Серед цих ландшафтів ми шукаємо стародавню напівзруйновану дерев’яну церкву. Наш експериментальний пристрій довго кружляв нас в межах одного сільського кварталу, аж доки місцеві жителі не вказали нам точне місце. Тут нас очікувало чергове розчарування. Близько двадцяти років тому назад церкву було зруйновано! Тепер про неї нагадує лише одна фотографія, яку ми знайшли в Інтернеті.

В цьому ж селі є великий Лебединський монастир, але погіршений настрій та жага дібратися до кінцевої точки маршруту повернули нас на Шполу та вивели на трасу до Звенигородки.

Далі ми постійно рухались за вказівниками на трасі, доки не потрапили у місто Маньківка.

Багато разів проїжджаючи по різних областях України, я бачив такі собі пам’ятники тракторним бригадам. І от нарешті в Маньківці ця споруда була увіковічена у моїй фотографії. (48°56'38.07"N 30°19'18.33"E)

Чого нас занесло так далеко? У нас є надзвичайне бажання відвідати покинутий військовий об’єкт. Нокієвський OVI почав здихати, коли зрозумів в які хащі ми хочемо залізти. Через місто рухаємось у напрямку санаторію «Аквадар». Виїхавши з Маньківки на одному з поворотів помічаємо знак. (48°57'21.09"N 30°22'40.34"E)

З чим чорт не жартує! Заїжджаємо! Нас вітає КПП діючої військової частини. Спілкуємось з охороною і з’ясовуємо, що покинуті військові об’єкти в цьому районі є, але нам не хочуть їх показувати. Після різних пригод цього дня впевнено вирішуємо «йти до кінця»!

Саме в цей момент ми отримали надзвичайну допомогу від нашого всевидющого ока! Case, знаходячись на постійному зв’язку з нами та з супутником, в реальному часі зміг направити нас на правильній шлях.

Розповідаю! Як Ви спершу в’їхали в Маньківку, добирайтесь до центру та повертайте ліворуч. На Т-подібному перехресті повертайте праворуч, крізь коло прямо, повз заправку правіше і на розвилці – лівіше на бетонку. На наступній розвилці теж лівіше. Піддаємо газку! Місцевий хлопчина на мопеді підказує, що ми на правильному шляху. Минаєте поворот на село Кищенці, з лівої сторони починається ліс і є поворот у нього. Тут дорога перекрита шлагбаумом.

Як оминути шлагбаум не розкажу, але скажу, що це можливо! Якщо здогадаєтесь як, то «замітайте» за собою сліди. Два застереження:
1. Після шлагбауму до об’єкту рухатись близько кілометру, тож якщо не боїтеся залишати автівку, то можете добиратися пішки.
2. Якість дороги за шлагбаумом дозволить проїхати лише на автомобілі класом не нижче за «паркєтнік».

Тож після жорстокого кілометрового офф-роаду ми виїзжаємо на невелику галявину і вже з машини бачимо цікаві споруди. (49° 0'9.82"N 30°13'46.34"E)

Наближаємось ближче. Бетонні куполи – а їх тут чотири - це кришки, що накривають шахти, в яких за Радянських часів знаходились ракети з ядерними боєголовками.

На вершині кожного куполу є люк діаметром близько півтора метри.

Акуратно наближаємось... Вже видно перші підземні споруди...

Лягаємо на бетон і плавно заглядаємо у люк… О БОЖЕ!!!!!!!!!!

Жодна фотографія не передасть цього відчуття. Ви лежите на куполі, а під Вами ракетна шахта глибиною більше 30 метрів. Глибина була виміряна традиційними методами – на око, жбурлянням каміння, плювками, ауканням та іншими вимірювальними приладами.

Загалом тут досить небезпечно і пересуватись потрібно вкрай обережно. По суті вся територія комплексу то підземні споруди, тому майже на кожному кроці зустрічаються провали, вентиляційні отвори та інші небезпечні дірки.

В центрі комплексу знаходиться оборонний дот. Метал тут весь вирізали, тож всередині він повністю порожній.

Тут же в центрі знаходиться вхід у підземний командний пункт.

Ця споруда заглиблюється більш ніж на три поверхи під землю.

Vano, не вагаючись, пропонує вивчити загадкові підземні лабіринти. Ініціатора пускаю попереду себе з мобільним ліхтарем. Сам слідкую на відстані з фотоапаратом та штативом, щоб робити знімки.

Зробивши черговий знімок підвалу, втрачаю світло мого провідника і намагаюсь наздогнати його в темряві. В цей момент моя нога втрачає поверхню під собою і я, не встигнувши вимовити ані звуку, лечу в темряву! Фотоапарат летить по своїй траєкторії, штатив по своїй. Приземлююсь на уламки каміння та бетону. Луною розноситься моя русська красномовність по стратегічним коридорам. Дружбан поспішає на допомогу! Знаходжу своє обладнання та кулею вискакую з темного підземелля. Брудний штатив, зламаний об’єктив, розбита рука – а головне ЯКІ враження!!! Не зважаючи на вмовляння , відмовляюсь повертатися до бункеру. Тому продовжуємо дослідження навколишньої території. У глибокому яру в дальній частині комплексу знаходиться ще один більш видніший вхід до бункеру.

Наближається вечір, тож вирішуємо не гаяти часу та повертатися додому. Можливо ще повернемось сюди більш спорядженні відповідним обладнанням.

За планом хотіли ще потрапити у Буки, щоб побачити каньйон, але хотілося повернутися в Черкаси до сутінок, тож поверталися тією ж самою дорогою.

Втомлені від важкої дороги, втомлені від важких перемовин з численними охоронцями, втомлені від важких та цікавих об’єктів – ми вирішили зробити невеличку зупинку на Тальнівській окружній. Тут під залізничним мостом можна споглядати скелясті береги Гірського Тікичу. (48°54'3.82"N 30°40'57.30"E)

Відчути прохолоду та полегшення лише спостерігаючи за тим як бавиться молодь у воді.

Ми поверталися додому і сонце підсвічувало нам шлях. Майже в кожному селі святкувався День Молоді – грала музика, танцювали дівчата, гопники лускали сємкі. Ми були насичені враженнями від цього дня. Та ми знаємо, що наступного разу побачимо ще більше! Приєднуйтесь!

Підсумки:

-        Довжина маршруту – близько 480 км

-        Вартість поїздки – близько 450 гривень

-        Вирушати на пошуки таких забутих та віддалених об’єктів потрібно лише на відповідному автомобілі.

-        Супутникова навігація OVI від Nokia поки що не справляється з такими віддаленими місцинами.

-        Дуже бажано мати при собі GoogleEarth, під’єднаний до Інтернету для точнішого наведення на ціль.

-        Не суйте свій ніс туди, куди не треба, якщо не маєте з собою хоча б нормального ліхтаря.

Трек поїздки можна подивитись тут.

Обговорити статтю можна на тут.

P.S.

В Рамках проекту ми відвідали військову станцію радіолокаційного стеження.

Оскільки об’єкт діючий, режимний, стратегічний та охороняється, то показую Вам лише затравку.

Більше фотографій та детальну розповідь можу надати лише при зустрічі за пляшкою пива.

У нашій наступній подорожі планується відвідування не менш цікавих діючих об’єктів.

Читайте также

Последние новости