Наши любимые дети

За адресою Громова 146 знаходиться фірма Манеж, що займається світлозахисними системами.... саме її я сьогодні відвідала разом з групою.
У мене залишилось безліч вражень: це ніби зануритись в інший світ, ніби потрапити в паралельну реальність, де всі щасливі, креативні та розвинуті.
Нас зустріла Марина - (як я зрозуміла) головний менеджер представництра компанії в Черкасах. Вже її зовнішній вигляд дав зрозуміти, що нас чекає щось незвичайне. Марина - тридцятирічна жінка, що була одягнена у піджак з ременями, що звисають з плеча, застібнутий на один гудзик, джинсові бриджі - спідницю, зелені панчохи та чорні берці. Її зовнішній вигляд спонукав спитати, а що ж буде далі??!! :) Зайшовши у будівлю, я була приємно вражена, адже це був не середньо-статистичний офіс, а система простору, відкритого для відвідувача. Великі вікна, прозорі стіни, по-домашньому затишні приміщення... Нам запропонували роздягтись і пройти у конференц-зал. На столі нас чекали брошури, книги, подарунки...одразу ж запропонували чай та принесли печиво... можна сказати, що менеджери знають, як справити враження на клієнта)))
Ми почали знайомитися, Марина розповіла про себе,а потім кожен з нас розповідав, що вважав за потрібне про власне "я". Мені іноді ставало соромно, ажде я зрозуміла, що провчившись три роки зі своїми одногрупниками, я про деяких так мало знала...і мене це влаштовувало((( Я знову переконалась, які у мене класні друзі і як я їх люблю))) Марина розповідала притчі, розповідала про відомих українських дизайнерів, архітекторів. Особливо запам'яталась назва "Хочу раю", чомусь постійно крутиться у мене в голові)))
Потім до кімнати зайшов інженер і презентував нам продукцію компанії, все доступно розказав, було цікаво. Щоб нас трохи відволікти від впитування інформації, була запропонована гра для перевірки власної самооцінки (як виявилось, вона у мене занижена((( ). Потім нам показали виробництво: дозволили дивитись робочим через плече, тягнути руки до матеріалів і задавати тупі питання))) Опісля ми пішли до шоу-руму (саме так називали кімнату, де можна побачити все на власні очі, весь ассортимент продукції). Там також провели невеличкий екскурс. Повернувшись на місця ми розповіли про свої враження, а також намалювали напам'ять про себе малюнок аквареллю (це були каляки дитячого садочка))).
Покидаючи фірму, ми довго дякували та сміялись. Це було круто!

Я зрозуміла, що навіть в Черкасах є будинки, що на схожі на інші. Що в цих будинках є люди, що думають по іншому. Що можна працювати на роботі і повністю абстрагуватись від зовнішнього світу. Що в моєму місті є люди, що живуть по принципу " не так, як у сусіда". І ці люди надихають, стають прикладом для наслідування та ставлять планку до якої варто прагнути. Добре, що все це насправді.

Читайте также

Последние новости