Наши любимые дети

Хех...))) давно не писала... І не просто тут, а взагалі. Музи нема, хоча, не знаю чи була вона взагалі, але натхнення точно було. Звичайно ж, його створювали люди, близькі люди. Останнє моє творіння було написане ще аж на початку лютого, і це була чудова казка для дітей. Казка про мрію, про мрії. Точніше, про здатність людей мріяти, і про те, що, схоже, таких людей лищилося дуже мало. На жаль... А ви не припинили мріяти? А ви вмієте мріяти?
Не так давно зіткнулася з декількома ситуаціями з друзями, які, власне, певним чином, мене здивували, певним, переконали, що люди, все ж, втрачають здатність до мріяння. Один друг сказав, що в нього нема часу на мрії, інший дав зрозуміти своїми припущеннями і аргументами, що він не знає, що таке мрія... Сплутав її з планами на майбутнє. Ще інший друг просто попросив, щоб я навчила його мріяти :) Насправді, не так вже важко навчити людину мріяти, але важче знайти в ній бажання до мрій та час на них. А ви маєте зайву хвилинку на те, щоб просто помріяти?
Власне, як завжди, відійшла від того, з чого починала))) Що ви робите, коли зникає натхнення на творчість?
Мрій достатньо в мене, але вони живуть окремо від творчості... На творчість надихають люди, у всякому разі, мене...
А взагалі, з квітнем до моєї душі прийшла весна :))) Так, саме з квітнем. І я згадала один зі своїх віршів:

Нехай летять птахи у вирій
Й з собою разом заберуть
Ті почуття, що вже немилі,
Та більш ніколи не вернуть.

 Так пройде рік чи два чи більше
Й почую я в своїм вікні
Дзвінкоголосий відгук тиші,
Й побачу хмари вдалині.

 Однак я вірю і надіюсь,
Що прилетять нові птахи
І принесуть з собою мрії
Якось раненько навесні.

 Знов вдарить грім в моєму серці,
Заблискотить життям душа,
Наповнять келих до самого денця

Нові та щирі почуття.

Що ж, буду сподіватися, що ця весна нова - моя весна)))) Та й що сподіватися? Я знаю, що вона моя - нова весна... Нехай я трохи самотня, зовсім трішечки, але я щаслива :) Щаслива, бо жива душею, і оточуючі мене люди щасливі)))
Але не буду обдурювати себе і ЖЖ: мені хочеться тепла, і просто, щоб було до кого пригорнутись :)

Доречі, цьому віршу вже рік... Тож, все на краще)) час йде, і, головне, не провтикувати його, жаліючи себе чи жаліючись на своє життя. Краще вже провтикувати з посмішкою :)))))

Читайте также

Последние новости