З чого починаються пригоди?

Не знаю, як у вас, а в мене пригоди почались десь тоді, коли я навчилася казати фразу "А може поїхати кудись?"

Ну, кому ж я могла сказати цю фразу, як не Танці? Ну звичайно їй. І я вже не пам"ятаю з чого то все почалось, але прийшла до тями я вже тоді, коли з сумою в гаманці, зібраною впритик і з квитками на чужий студак ми стояли на пероні намагаючись зайти до вагону. Ніколи не їздила з такими "липовими документами" і як себе вести, навіть не здогадувалась. Таня рішуче видала провідниці квитки, та прискіпливо огледіла один студак, потім другий.... Ну якось так вийшло, що моє обличчя зовсім не співпадало з фото на студаку..): Мало того, Таня мимохіть назвала мене Юлею, а дівчинку з студака звали Олександрою, ну якось не прокатило ):

Тітка виявилась принциповою, і ні в яку не хотіла впускати мене до вагону): Таня констатувала факт "ми не їдемо в Луцьк"

Від такої заявочки, в моїй голові мозок мало не перетворився на віндовс 95тий і завис. Відторгнувши ідею про те, що ми не їдемо ми почалапали в десятий вагон, до начальниці потяга, яка переоформляла мені квиток на повний.. ну ладно, з цим розібрались, доплатили тридцятку, і завалилися спати. Приїхали о шостій ранку... Вогко, холодно, на вулиці явний мінус... Поселення в квартиру у нас о 14:00, в рюкзаку термос з чаєм, грейпфрутина і вівсянко. Ах, тітонька провідниця ще поворчала, що ми з їхнього поїздатого котла налили кипятку в нашого термоса, аж цілий один літр, а то й того менше. Жах, бувають же люди!!

Ну шо, вирішили раз вже приїхали так рано, то відразу підем до замку! Ні, я то була в Луцьку рівно десять років тому, але тоді мене за руку тримала мамця, і водила мене закоулками цього маленького міста. Що треба робити в таких випадках, коли пресові кіоски з картами ще закриті? Правильно, запитати в людей дорогу. Але що робити, якщо це субота і о шостій ранку вихідного дня, всі нормальні люди ще сплять? Правильно, йти наугад! Ну ми і пішли, набрели на медпункт, карету швидкої і... Ну постукали в віконечко і почали розпитувати дядечків про дорогу до замку. Ті здивувались, але дорогу показали (((:

Ми пішли наче правильно, але.. Набрели на величезний красивенний парк, з усипаними золотим листям доріжками, неймовірними лавочками, ліхтарями, якимось вогким повітрям яке прямо чіплялося за крони дерев, запах осені і листя... мммм... Аж їсти захотілось (: Ну притулились ми до однієї лавочки, дістали термоса, схряцали по яблучку і відправились досліджувати парк. Він виявився досить великим і гарним. Розділля для дітей, майданчики, мури, водні канали, альтаночки-бесідки, доріжки з шестигранними плитками (вони, треба сказати спостерігаються по всьому Луцьку, чим Таня чи то дивувалась, чи то раділа).

Побродивши по парку, ми вийшли на якусь окраїнську стежечку... Йшли вздовж сітчатого тину і.. Тут Таня зупинилась, декілька разів швидко кліпнула очима і запитала: "ЮЛЯ! Ти бачиш теж що і я??" Я зупинилась і не повірила своїм очам. За тином, мирно ходив туди-сюди, справжнісінький СТРАУС!!! Ми вирішили його зафоткати, він мабуть не дуже цього хотів, бо постійно випендрювався (=

Оправившись від шоку зі страусами, ми нарешті взяли курс на Замок. Пройшли по гарній вулиці-аллеї імені Лесі Українки, повитріщались на архітектуру, на бруківку, пройшли вуличку, на якій вздовж дороги була висаджена горобина (Таня намагалась кожне дерево сфоткати). Прийшли до височенного муру, зайшли всередину, заплатили за вхід як студні, по п"ять гривень (: Тут тітонька зовсім не була прискіплива і залюбки впустила нас полюбуватися історичною пам"яткою. А полюбуватися було чим. Наче і не така велика фортеця, а дух захоплює.

Купа цікавинок, людей, весілля. Побродили по самій фортеці, доторкалися до дзвонів, навіть подзвонити намагалися (хі-хі). Коли прогулянка закінчилась і наші враження були надійно заховані в найкращі закутки наших мозків ми вирішили, що пора вже б і на квартиру звалити. Зателефонували хазяйці, домовились, розпитали про дорогу, час ще був і ми вирішили прогулятися по ринку щоб купити продуктів на суп. Їсти хотілось звірськи. Купили картоплі, моркви, цибулі... еее... сума вийшла в три гривні, чи щось таке (:

Приїхали на квартиру, поселились, випроводили фіфозну хазяйку, зварили супа, знов сходили на ринок, купили мандаринів і апельсинку, прийшли додому... і заснули! От уявляєте, лягли спати о сьомій вечора, щось там потринділи трохи і наші оченята почали заплющуватися. Розбудила нас музичка Таніного мобільного, через пів години, це було жорстоко! На початку її розмови по телефону, я зрозуміла, що дзвонять МЕНІ. Ну да ладно, беру трубку, розмовляю, сестра. Нарікає, що немає грошей на рахунку, а я мовляв трубки не беру. І перекинь Юля, їй сердешній трохи горошей. Ну ладно, грошей в мене нема. Я відмовляю і сестра обурено кладе трубку. Я дивлюсь на Танін телефон. Бачу вхідний. Вхідний номер записаний в її телефонній книжці під лівим іменем і це номер не моєї сестри. Цей номер мого хлопця. Мої очі зі швидкістю плітки зростають в розмірах. Я дивлюсь на Таню. Таня дивиться на мене. З моїх вух ще трішки - і піде дим. таня каже: "перекинь свої сестрі дві гривні з мого телефону". Я туплю ще хвилини дві. Шукаю телефон сестри. Дивлюсь на номер вхідний. Не співпадає. Думаю. Не виходить. Перекидаю дві гривні, телефоную сестрі, запитую її чи це її номер, вона стверджує що так. Розумію, що в моїх хлопця, та сестри забагато номерів телефонів. Розумію що одні з телефонів, якими вони користуються я успішно записала під різними іменами і вони не відповідають один одному. Сміюсь. Таня дивиться на мене, як на хвору. Повідомляє, що ім"я підозрілого контакта належить взагалі якомусь чуваку з Харкова, якого вона ніколи не бачила. В мене стається істерика, я ховаю телефона і лягаю спати.

Ранок у нас був раннім (: Вирішили побайдикувати, з"ли по тістечку купленому ввечері, закусили вівсянкою, подивились на няню Віку, почитали книжки, розслабились зовсім. Незчулись, як уже друга година дня, пора виселятися. Ну до поїзда ще до чортиків часу і ми за другий день обійшли повністю все маленьке містечко Луцьк і навіть трохи заблукали. Під кінець дня забрели в челентано, де нам знов продали чорний Орьл Грей як зелений чай і сиділи там читаючи Чехова в голос ще години дві.(Минулого дня, коли ми були в Челентано, нам довелось прямо там заварити чай з одного пакетика, а другого економити (: Бо чаю в нас зовсім не було ((: )

До потягу ми прийшли вчасно. Настільки вчасно, що потяг якраз їхав і наш 16тий вагон зупинився перед нашими допитливими носами.

Знов та ж історія. Таня дістає квитки. Я кутаю Морду в хустку. Дістає студаки. Я вжимаюсь в капюшон. Провідниця зрівнює наші обличчя. Кривиться. Каже "Ваші місця 43-44". В цей момент я думала що стукіт мого серця голосніший ніж шум потягу. Швидко біжим на наші місця, руки трусяться, мандражка як на першій сесії (=

так чудовенько ми і доїхали, виспались, хоч і о шостій були вже в Києві. Ще, вранці в вагоні не було кип"ятку ніякого. Мабуть такі як ми, з термосами, все випили (: І провідник бігав в сусідній вагон. Я намагалась піти по його методу, але в мене не стало сил відкрити двері в тамбурі О_о. Намагалися вдвох з якимось дядьком, який жалівся, що впав з полички. Не вийшло. Прийшов провідник і з деве видимим зусиллям відчинив двері та насварив пасажирів що смалили цигарки (= Говорив з ними, що з дітьми і ми колективно вирішили, що він колишній вчитель фізкультури (:
Ще коли я виходила з поїзду, дивовижним відкриттям було те, що змінний провідник подавав при виході руку всім баришням. Як мило (((=

Гарна поїздка, пізнавальна та весела ((:

Наши любимые дети

Социальные сети

Последние записи

У нас нашли

Спонсоры проекта

З чого починаються пригоди?

Читайте также

Последние новости

План занятий

Гимнастика от 2 лет до 2 лет 6 месяцев

Проблема: ожоги, ушибы, травмы

Проблема: плоскостопие

Рефлекторные движения

Техника выполнения: растирание

Проблема: пупочная грыжа