Наши любимые дети

Апельсиновий шабаш чи загроза громадянської війни? Повертаючись до подій Помаранчевої Революції.

Усі телеканали оголосили попередні дані ЦВК про перемогу у політичних перегонах Віктора Януковича. Пам’ятаю наступний день, дорогу до школи, маршрутівку наповнену людьми, котрі жваво обговорювали майбутнє, що нас чекає. Через кілька днів лучани висипали на площу, а троє моїх братів рушили в Київ. На Майдан Незалежності.

Сьогодні, згадуючи події не такого далекого 2004, важко визначитись чи виправдала себе Помаранчева Революція. Стикаємось із кількома точками зору. Одні кажуть, що ладні провалитись крізь землю - соромляться того, що на їх думку нинішня влада, яку відстоював народ України, не виправдала сподівань. Інші гордяться силою своєї нації, що довела свою готовність відстоювати власні ідеали та йти до поставлених цілей. Недарма у сусідній Польщі 22 листопада відбулась перша за багато років несанкціонована політична маніфестація у Варшаві, де звідусіль лунали заклики - „Wolne wybory – wolna Ukraina!!!”

У 2005 нинішній Президент України Віктор Ющенко видав указ про встановлення в Україні Дня Свободи, який українці відзначають щорічно 22 листопада «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання у громадян почуття національної гідності, враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 року, які засвідчили волелюбність Українського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей, та на підтримку ініціатив громадськості».

Думаю, що на Майдані в той час стояло три категорії людей: одні з них працювали на організаторів акції протесту, інші - прибічники, які мали певні особисті цілі, а до третьої категорії віднесу тих, хто справді вірив та відстоював ідею Майдану. Напевно не варто носити помаранчеві окуляри і стверджувати, що Майдан це виключно народ, котрий вийшов щоб висловити своє слово протесту. Кожна революція має під собою ретельно підготовлений та організований план дій, починаючи із елементарної символіки й закінчуючи забезпеченням наявності людей на різноманітних зборищах, мітингах та акціях. Кожне подібне масштабне дійство грозить перетворитися у хаотичне місиво лише за чиїмось помахом або ж підписом на шматкові паперу. Помаранчева революція загрожувала тим же. Пам’ятаю свою школу та однокласників, котрі втікали із занять тільки для того, щоб бути на театральній площі міста, де вони активно висловлювали свою позицію. Через кілька днів директор зобов’язав охоронців зачиняти школу після першого дзвінка і не випускати з неї нікого без особистого дозволу вчителя. Напевно це звучить як звичайне бажання пропустити урок, яке властиве багатьом учням чи студентам, та в той період це було не так. Після закінчення занять ми усі йшли на площу і були там допоки батьки не заганяли додому. Кожен із нас міг пояснити, що він там робить, чому він саме там і чого чекає від майбутнього. Хтось задовольнив свої бажання, а хтось розчарувався.

«Шлях до компромісу через демонстрацію народної волі — це єдиний шлях, що допоможе нам знайти вихід із цього конфлікту. Таким чином, Комітет національного порятунку повідомляє про загальнонаціональний політичний страйк» - Віктор Ющенко, 2004 рік, Майдан Незалежності. У 2004 ми шукали компроміс через революцію, за прикладом «кольорових» революцій, що пройшли через Грузію, Киргистан, Сербію. Час піднесення, ентузіазму закінчився, розпочався час праці, важкої праці й помилок, яких не уникнути, поразок, яких зазнає кожна команда. Попереду ще одні вибори, через кілька років прийдуть ще і ще нові люди, владці, представники наших з вами інтересів. І кожного разу ми проходитимемо знову і знову через Майдан, допоки українці не зрозуміють, що час змінюватись, адже суспільство змінює владу. Народ України повинен чітко визначитись із своїми пріоритетами й наполегливо йти до цього долаючи усі перешкоди. Ми повинні робити висновки із своєї історії. І, можливо, не зовсім правильно буде забути про Майдан. Для тих хто досі вірить у «помаранчеві» ідеї – це історія та принципи яким варто слідувати й до них рівнятись, для тих, хто розчарувався або ж ніколи й не підтримував – це звичайнісінький урок життя. Беззаперечно можна стверджувати, що Майдан звільнив духовно людей, та про те, чи розв’язав він нагальні проблеми держави залишу судити спеціалістам.

Читайте также

Последние новости